Реферат - Банківська система Україні в ринковій економіці

Для завантаження реферату Банківська система Україні в ринковій економіці впишіть число вказане нище та натисніть "Скачати реферат"

2584

Текст реферату:
сторінка 1
Банківська система Україні в ринковій економіці

Банківська система держави нагадує кровоносну систему людського орга­нізму, бо являє собою єдину систему, підпорядковану одній головній меті — забезпечувати ефективний обіг фінансових ресурсів у державі. Від того, нас­кільки раціонально організована банківська система, наскільки вона відпові­дає економічній політиці держави, етапу розвитку економіки, залежить ефек­тивність руху фінансових ресурсів і, в свою чергу, розвиток економіки.

Відповідно до досліджень теоретиків економічної науки, економічний розвиток суспільства зумовлений його історичним розвитком. На стан народ­ного господарства впливають не лише економічні, а й природно-географічні, національно-історичні та інші передумови. Отже, структура банківської систе­ми як частина економічної системи є результатом історичного розвитку. Од­нак банківська система не перебуває в статичному стані — вона постійно роз­вивається, як і економічні відносини у суспільстві.

На зразок побудови банківської системи високорозвинутих країн світу, Законом України "Про банки і банківську діяльність" передбачено створен­ня та функціонування дворівневої банківської системи України.

Перший рівень представлений Національним банком України з цент­ральним апаратом у Києві й територіальними обласними відділеннями, а та­кож розрахунково-касовими центрами в містах і районах. Другий рівень представлений комерційними банками.

Станом на 1 січня 2001 року в Україні зареєстровано 195 комерційних банків (203 — на початку 2000 року), із них фактично працюють 153 банки, тобто 78,5%'. Із загальної кількості банків 149 мають ліцензію НБУ на здійс­нення валютних операцій, що становить 76% комерційних банків.

В Україні банківські інститути не відзначаються таким різноманіттям, як у країнах Західної Європи, де можна виділити такі основні показники дивер-сифікованості банківської справи:

— різні форми власності — державна, приватна, змішана;

— різні масштаби діяльності — від міжнародного до локального (місцевого):

— розмаїтість видів кредитних установ за переліком виконуваних функцій — універсальні банки і спеціалізовані кредитно-фінансові установи (інвестиційні, іпотечні, зовнішньоторговельні банки, страхові й фінансові компанії, пенсійні фонди);

— різні розміри капіталу — від банків-гігантів до дрібних банків.

Банківська система України була утворена з уніфікованої системи, а зако­нодавчою базою передбачався лише загальний принцип побудови банківської системи і зовсім було відсутнє визначення структури другого рівня. До почат­ку 2001 року була відсутня як формальна, так і фактична спеціалізація банків, територіальна спеціалізація.

Однак комерційні банки України можна згрупувати за категоріями, наве­деними нижче:

— за формою власності: із 195 комерційних банків України (станом на 1 січня 2001 року) тільки 2 мають державну форму власності. Це державно-ко­мерційний банк Ощадбанк і Укрексімбанк. Інші банки — колективну форму власності;

— за приналежністю статутного фонду та способу його формування бан­ки в Україні можуть створюватися у формі АТ, пайових і кооперативних бан­ків. В Україні кількість пайових банків становить 13%. Акціонерних банків більше, тобто 87% від комерційних банків України. Сума капіталу банку (тобто його власних коштів) визначається акціонерами — учасниками банку, але не може бути меншою за розмір, встановлений НБУ. На 1 січня 2001 ро­ку загальна сума балансового капіталу банківської системи України станови­ла 6,5 млрд. три. (17% пасивів банківської системи)2.

Згідно з новою редакцією Закону "Про банки і банківську діяльність", під­писаного Президентом України 7 грудня 2000 року, вперше передбачено роз­поділ банків за територіальною ознакою і цілями створення. Головною метою створення кооперативних банків є не одержання прибутку, а можливість взаємного кредитування його учасників. Кооперативні банки створюються за принципом територіальності й поділяються на місцеві та центральні коопера­тивні банки. Місцеві кооперативні банки є учасниками центрального коопера­тивного банку, до функцій якого належать централізація і перерозподіл ресур­сів, акумульованих місцевими кооперативними банками, а також здійснення контролю за діяльністю кооперативних банків регіонального рівня.

Нове законодавство також номінальне передбачає диференціацію банків за спектром послуг, що надаються: банки в Україні можуть функціонувати як універсальні чи як спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощад­ними, інвестиційними, іпотечними та розрахунковими. Статус спеціалізова­ного банк отримує у тому разі, якщо більш як 50% його активів — активи од­ного типу. Статус ощадного — якщо більш як 50% його пасивів — внески

фізичних осіб. Закон не лише не зазначає особливостей, принципів діяльності спеціалізованих банків, а й не дає визначення Іпотечним, Інвестиційним,

розрахунковим банкам. Нині відсутня статистична інформація щодо спеціалі­зації банківської системи України. Безперечно, спеціалізованим ощадним банком в Україні є Ощадбанк.

Банківські системи деяких іноземних країн характеризуються високою спеціалізацією окремих інститутів, як, наприклад, в Англії, де існує законодав­че обмеження у виконанні операцій депозитними, торговельними банками, ін­шими кредитними установами. Однак українські банки важко поділити на групи за спеціалізацією, оскільки більшість із них має ліцензії на виконання практично усіх видів операцій. У цьому плані банківську систему України можна порівняти з універсальною німецькою банківською системою. Створен­ня останньої зумовлене тим, що Німеччина за часів її промислового розвитку не мала у своєму розпорядженні достатнього капіталу, а також необхідної орга­нізації торгівлі цінними паперами і тому не могла здійснювати фінансування великих підприємств, не використовуючи банківські кредити у великих дбся-гах3. Воднораз паралельно з універсально діючими банками у Німеччині фун­кціонують також спеціалізовані банки та інші кредитні установи.

Досвід організації банківської системи Німеччини цікавий для України через подібність проблем економічного розвитку: потреба в значних капіта­ловкладеннях, незадовільна організація ринку цінних паперів. У розвитку фондового ринку Німеччина відстає від інших розвинутих країн, тому що фондовий ринок історично ніколи не відрізнявся значними обсягами (на відміну від США, Англії, Японії). Основний обсяг фінансових потоків Німеч­чини (як і України) проходить через банківську систему.

Чинний Закон України передбачає також розподіл банків на групи за мі­німальним розміром статутного капіталу на момент реєстрації: 1) місцеві ко­оперативні банки — 1 млн. євро: 2) комерційні банки, що здійснюють свою діяльність на території однієї області, — 3 млн. євро; 3) банки, які здійсню­ють свою діяльність на території всієї України, — 5 млн. євро.

Із загальної кількості реально діючих в Україні банків найбільшу групу становлять невеликі банки (табл. 1).

Відповідно до критерію, наведеного в законі, 46, 8% банків в Україні підпа­дає під кваліфікацію місцевих кооперативних банків, які фактично не такі. Ці банки працюють за принципом не кооперації, а комерційної діяльності. Фор­мально 28,6% — це комерційні банки, що здійснюють свою діяльність на тери­торії однієї області, і 24,7% — банки, які здійснюють свою діяльність на всій території України. Причому на третю групу банків припадає 54,3% суми спла­ченого статутного капіталу банківської системи. На початок 2001 року на 10 найбільших банків (перших у банківському рейтингу за сумою капіталу) припа­дав 41% капіталу банківської системи України. У раїнах Західної Європи на 3—4 найбільших банки припадає більш ніж 70 % капіталу всієї системи.

Таблиця 1. Групування комерційних банків за сумою сплаченого статутного капіталу

Область

Кілк банків

Частка банків, %

Середній розмір сплаченого статутного капіталу, млн. грн.

Київська і м. Київ

79

51,30

27,52

Харківська, Дніпропетровська, Донецька, Луганська

35

22,73

22,96

АР Крим, Запорізька, Одеська, Херсонська

23

14,94

10,39

Чернігівська, Полтавська

6

3,90

18,70

Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська

7

4,55

20,86

Волинська, Тернопільська, Чернівецька

4

2,60

17,25

РАЗОМ

154

100

—

Таке становище свідчить про невисокий ступінь концентрації банківського капіталу в Україні. Тому масштаби активних операцій банків також дуже відрізняються: на початок другого півріччя 2000 року сума активів банків Ук­раїни становила приблизно 27 млрд. грн., а активи одного найбільшого бан­ку Німеччини на початок 2000 року перевищували 800 млрд. дол. Ці відмінності зумовлюються різним рівнем розвитку банківських сис­тем, однією з причин яких є фактор часу. Тобто існує об'єктивна причина відставання банківської системи України від банківських систем високо розвинутих країн — часовий проміжок. Це фактор істотний, але не вирішальний і може частково компенсуватися за рахунок структурних змін у банківській системі України — купівлі новими комерційними банками частин старих системних банків України, злиття дрібних банків.

За роллю, яку виконують деякі комерційні банки, банківську систему України можна представити за допомогою рисунка:

1) Старі системні банки. Це колишні спеціалізовані держбанки СРСР, біль­шість з яких отримала статус комерційних банків України після проголошення незалежності України й набуття чинності Законом "Про банки і банківську ді­яльність" від 1991 року. До них належать Ощадбанк і системи ощадкас, Укрексімбанк, Промінвестбанк, Укрсоцбанк, до ліквідації належав і АПБ "Україна". Системними їх називають тому, що вони створені на теренах Держбанку, Житлосоцбанку, Промбудбанку, Зовнішторгбанку, мають розгалужену мережу фі­лій, дирекцій та відділень по всій території України. Наприклад, в Ощадбанку таких структурних підрозділів 8297, в Укрсоцбанку — 334, в Укрексімбанку — 58. Ця група банків бере активну участь у виконанні державних програм із роз­витку низькорентабельних галузей народного господарства країни, у кредиту­ванні держави шляхом купівлі ОВДП. Найчастіше такі операції підривають ді­яльність банків, у результаті чого вони стають неплатоспроможними (як АПБ "Україна") або в їхній діяльності виникають проблеми (як в Ощадбанку).

Процвітаючі банки в цій групі — Промінвестбанк і Укрексімбанк, що за сумою прибутку на початок 2001 року посідали відповідно перше і друге місця в банківському рейтингу. Крім того, Промінвестбанк очолює рейтинг банків за сумою капіталу та кредитно-інвестиційного портфеля. Укрсоцбанк посідає 2-ге місце за сумою капіталу і 26-те місце за прибутком. На частку Ощадбанку, Промінвестбанку, Укрсоцбанку та Укрексімбанку припадає 22,7% капіталу банківської системи України, 36,2% — депозитів фізичних осіб, 29,3% — депозитів юридичних осіб. Сума чистих активів цих банків ста­новить 9489,45 млн. грн., сума кредитно-інвестиційного портфеля — 5475,61 млн. грнА Збитки банків "Україна" і Ощадбанку за абсолютним показником перевищують суму прибутків банків цієї групи.

Особливу роль тут відіграє Ощадбанк, оскільки ощадна справа була добре розвинена ще при СРСР. До того ж на відміну від інших комерційних банків, що працюють із вкладами населення, Ощадбанк не формує фонду страхуван­ня вкладів фізичних осіб, що ставить його у вигідніше становище щодо інших банків при роботі з фізичними особами. Але під тиском конкуренції банк про­довжує втрачати ринок вкладів фізичних осіб. Так, у 1991 році 100% вкладів населення знаходилося в Ощадбанку, на початок 2000 року — вже 19,3%9.

2) Нові системні банки. Поняття "нові" досить відносне, оскільки до та­ких банків відносять Приватбанк, ПУМБ, "Аваль", дата реєстрації яких при­падає на 1991 — 1993 роки. Об'єднали ми ці банки в одну групу, тому що во­ни створювалися без участі держави, починаючи свою діяльність в умовах ринкової економіки. Це досить великі з розгалуженою мережею структурних підрозділів (у Приватбанку — 443, банках "Аваль" — 881, ПУМБ — 21) бан­ки, які успішно функціонують і активно обслуговують великих клієнтів. Бан­ки цієї групи входять у першу десятку банківських'рейтингів. Визначенню системного банку, наведеному в законі, цілком відповідає Приватбанк, пито­ма вага зобов'язань якого у банківській системі становить 17%, і "Аваль" — 14,9%. Хоча частка зобов'язань ПУМБу не перевищує 10% зобов'язань бан-

кінської системи, все ж таки він фактично визнаний системним банком (ана­логічна ситуація з Укрексімбанком, частка зобов'язань якого становить 8,7% зобов'язань банківської системи України).

На частку банків цієї групи припадає 11,5% капіталу банківської системи; 22% депозитів фізичних осіб, що лише на 7,3% менше за показник банків пер­шої групи при значній різниці у початкових умовах діяльності: 29,9% депози­тів юридичних осіб. За сумою чистих активів три нових системних банки поступаються чотирьом банкам (без "України") на 1,86 млрд. грн. а за сумою кредитно-інвестиційного портфеля — на 0,92 млрд. грн. За сумою капіталу в банківському рейтингу ПУМБ, Приватбанк, "Аваль" посідають відповідно 3-тє, 4-те та 7-ме місця. Приватбанк за сумою депозитів фізичних осіб посту­пається лише Ощадбанку. "Аваль" є лідером за сумою депозитів юридичних осіб, випереджаючи Промінвестбанк, Укрсоцбанк і Укрексімбанк.

Таким чином, нові системні банки претендують на роль найбільших бан­ків, що становлять кістяк банківської системи.

3) Комерційні банки України, зареєстровані протягом 1991—1999 років. Ця група банків численна та найстрокатіша, оскільки охоплює великі банки з великою кількістю філій; великі банки, операції яких мають локальний ха­рактер; середні й дрібні банки. Об'єднали ж ми їх в одну групу, оскільки во­ни: по-перше, не є системними банками (тобто або не мають великої кіль­кості філій, або практично не обслуговують корпоративних клієнтів, їх зобов'язання не становлять 10% зобов'язань банківської системи України); по-друге, не беруть активної участі у загальнодержавних банківських проек­тах і програмах економічного розвитку; по-третє, відчувають на собі менший контроль із боку НБУ (у функції Генерального департаменту банківського нагляду входить нагляд за діяльністю великих банків). На частку цієї числен­ної групи банків припадає менше половини депозитів фізичних і юридичних осіб й більше половини капіталу банківської системи.

4) Іноземні банки. Серед 31 банку, що працюють за участю іноземного ка­піталу (такі банки входять до другої та третьої груп), в Україні функціонує 7 із 100-відсотковим іноземним капіталом. Ці банки належать до окремої групи, оскільки якісно відрізняються від банків попередніх груп високим рівнем ме­неджменту, професіоналізмом, досвідом роботи на фінансовому ринку. До то­го ж іноземні банки можуть розраховувати на фінансову допомогу своїх закор­донних офісів. Такі банки становлять деяку загрозу навіть системним банкам України, приваблюючи клієнтів більшими позиками, кращим рівнем обслуго­вування, можливістю зв'язку клієнтів з іноземними партнерами. Суме чистих активів іноземних банків у 5,8 та 4,6 разу менша за суму чистих активів бан­ків відповідно 1-ї та 2-ї груп. Сума капіталу іноземних банків у 4,9 і 4,1 разу менша за аналогічний показник банків 1-ї та 2-ї груп відповідно". У цілому, частка участі іноземного капіталу в банківській системі України становить 14,5%І2, у тому числі частка капіталу іноземних банків становить 4,9%.

Являє також інтерес розташування діючих банків за регіонами України (табл. 2).

Таблиця 2. Розташування банків за регіонами України станом на 01.01.2001 року

Область

Кілк банків

 

Частка банків, %

Середній розмір сплаченого статутного капіталу, млн. грн.

Київська і м. Київ

79

51,30

27/52

Харківська. Дніпропетровська, Донецька, Луганська

35

22,73

22,96

Кримська, Запорізька, Одеська, Херсонська

23

14,94

10,39

Чернігівська, Полтавська

6

3,90

18,70

Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська

7

4,55

20,86

Волинська, Тернопільська, Чернівецька

4

2,60

17,25

РАЗОМ

154

100

—

Як видно з таблиці 2, банки розташовані по території України вкрай не­рівномірно, що пов'язано з концентрацією виробництва. Звертає на себе увагу той факт, що 51% банків перебуває в Києві та Київській області. Як правило, такі банки мають філії та відділення в інших регіонах, основна функція яких акумуляція коштів. Більш як п'ята частина банків зосереджена у найрозвинутіших промислових регіонах. У південній сільськогосподарській зоні зосереджено 15% банків. У північних і західних областях України частка самостійних банків не перевищує 5%.

За розмірами банків (розміром сплаченого статутного капіталу) також лі­дирують промислові регіони із розвинутою інфраструктурою. Невисокими се­редніми розмірами сплаченого статутного фонду банків характеризуються сільськогосподарські регіони.

Україна у своєму розвитку зіткнулася з такими проблемами, як і країни За­хідної Європи у післявоєнний період: із необхідністю реструктуризації промис­ловості та стимулювання розвитку малого й середнього підприємництва, дис­пропорцією в економічному розвитку регіонів, концентрацією банківських капіталів в окремих регіонах. Долаючи ці проблеми, згадані країни поряд із низкою інших заходів вдавалися до реструктуризації банківської системи. За­гальною ознакою реструктуризації банківських систем Франції, Італії, Німеч­чини, Швейцарії було створення регіональних банків.

Розвиток капіталомістких галузей промисловості у Франції після Другої сві­тової війни призвів до концентрації банківських установ у районах промислового виробництва, що постійно відчували нестачу фінансових ресурсів. Акумулю­вати фінансові ресурси в регіонах, де базових галузей промисловості не існува­ло й покликані були регіональні банки. Спочатку це були депозитні банки, сфе­ра впливу яких обмежувалася певною територією, а основна мета діяльності полягала у забезпеченні великих банків, що діяли на той час як регіональні, фі­нансово-промислових груп фінансовими ресурсами, попит на які зростав. Зго­дом за підтримки держави депозитні регіональні банки взялися за кредитуван­ня дрібних виробників і, таким чином, їхні функції були значно розширені.

В Італії також істотну роль у банківській системі відіграють регіональні банки, у створенні яких активну участь брала держава з метою стимулюван­ня розвитку відсталих регіонів.

У Німеччині, крім трьох банків-гігантів, існує безліч універсальних регіо­нальних банків, сфера діяльності яких, судячи з їхньої назви, обмежена пев­ним регіоном. У тих регіональних банків, які обслуговують тільки населення, кордони сфери впливу позначені особливо чітко. Однак найбільші регіо­нальні банки обслуговують своїх клієнтів — юридичних осіб — і за межами регіону. Регіональні банки Німеччини були утворені після Другої світової вій­ни на терені філій трьох гросбанків, а їхні операції були чітко обмежені кор­донами земель, в яких вони функціонували. Створено їх було з метою зни­ження рівня монополізації ринку банківських послуг, наближення банків до економіки регіонів, зруйнованих війною.

Серед комерційних банків Швейцарії помітну роль відіграють кантональ­ні банки, діяльність яких сконцентрована у відповідних кантонах. Спочатку кантональні банки лише приймали вклади й надавали іпотечні кредити, але до цього часу вони значно розширили спектр своїх послуг і стали фактично універсальними.

Створення регіональних банків для розв'язання певних проблем у різних країнах мало спільну мету — соціально-економічний розвиток регіонів, а значить, держави у цілому.