Реферат - Гетьман І. Мазепа та зростання авторитету гетьманської влади

Для завантаження реферату Гетьман І. Мазепа та зростання авторитету гетьманської влади впишіть число вказане нище та натисніть "Скачати реферат"

554

Текст реферату:
сторінка 1
Міністерство освіти УкраїниДержавний університет “Львівська політехніка”Інститут підприємництва та перспективних технологійКОНТРОЛЬНА РОБОТАЗ історії Укрїни на тему:Гетьман І. Мазепа та зростання авторитету гетьманської влади.Виконав:студент групи ФЕП – 11 зЯворський В. М.Львів – 2001План.1. Участь українського козацтва в Кримських та Азовських походах. Початок Північної війни.2. Боротьба за відновлення незалежності України. Антимосковський виступ І. Мазепи та причини його поразки.В 1654 р. гетьман Б. Хмельницький вступив у союз з Москвою, підписавши Переяславську угоду. Ця угода підписувалась на умовах, що обидві сторони не втрачають своєї незалежності, то була, навіть не автономія, а федерація двох держав. Але Москва мала свої погляди на цю угоду. Вона відразу почала дивитись на Україну, як на свою провінцію і вживала максимум зусиль аби вбити в українському народі дух самостійності. Найявнішим затвердженням намірів самодержавної Москви стало введення до Києва сильного гарнізону московського війська та призначення там московського воєводи. З того часу в Україні починаються антимосковський рух. Яскравими представниками якого були на той час Виговський, Тетеря, Брюховецький, Дорошенко. Сплески цієї боротьби за долю свого народу бачимо при гетьмані Мазепі.25 червня 1687 р., тобто через 30 років після смерті Хмельницького, у Глухові було обрано гетьманом військовий осавул Іван Мазепа. По звичаю новообраний гетьман та московський уряд підписували додаткові угоди. Було укладено таку угоду і між Мазепою та князем В. Голіциним з московського боку. Всього та угода налічувала 22 пункти. В першому ж пункті цієї угоди Москва визнає за Україну збереження всіх прав та свобод. Як завжди було до того, Москва давала згоду на все тільки на папері, вже на той час крім Києва, московські воєводства стояли у Переяславі, Ніжині, Чернігові та Острі. Крім того, Москва залишила право обирати гетьмана вільним голосуванням, але вводилося нова умова, якої до цього не було: узгоджувати кандидатуру гетьмана з царем і брати в нього дозвіл на вибори. Зберігалося і право гетьмана вести незалежну від Москви зовнішню політику, за одним лише виключенням: гетьман не мав права мати відносити з Кримом і заборона торгівлі з Кримом. Найцікавішим з погляду історії є 19 пункт, який був прямим втручанням в економіку тогочасної України. Царський уряд самодержавної Москви на оплату війська випускало так звані “чехи” – паперові замінники грошей, у 19 пункті угоди між Мазепою і Голіциним Москва вимагала щоб гетьман звелів приймати ці “чехи”, а за непокору передбачувалася смертна кара. А найважливішим було закінчення цього пункту:“… никто б голосов таких не испущал, что малороский край – Гетманского Регименту, а отзывались везде единогласно – Их Царского Пресветлаго Величества Самодержавной Державы…”Тобто цим пунктом передбачалось знищення України як держави.Після підписання цієї угоди 13 жовтня Мазепа отримує офіційну “жалувальну грамоту”, де було вписано всі пункти тієї угоди і ще дещо було додано. А саме було накладене значне обмеження на зносини гетьмана з іншими державами, по суті гетьману було заборонено писати листи іншим правителям, а отримавши листи від них було наказано негайно пересилати ці листи цареві. Крім того зменшувалися і свободи українських старшин, хоча їх і не підчиняли напряму Москві, але прив`язували до гетьмана намертво, чого раніше не було. Військо гетьмана повинно було взяти на себе обов`язок по охороні кордонів і державної цілісності Московської держави. Столицю гетьману приписувався Батурин і вводився в Батурин полк московських стрільців, якоби для охорони гетьмана. А гетьману було приписано збудувати своїм коштом фортеці навпроти Кодака, на р. Самарі, р. орелі та в устях річок Берестової та Корчика. Найважливішою з тих фортець була фортеця на р. Самарі, але вона мусіла стояти на запорозьких землях. Гетьман знав, що запорожці будуть протестувати, тому мотивав це запорожцям скорим походом на Крим, а фортецю лише тимчасовим явищем на час того походу. Проте час йшов, а походу все не було. Запорожці почали хвилюватися, наростало заворушення. Було чути вимоги до гетьмана негайно розірвати угоду з Москвою.Похід на Крим почався лише 19 вересня 1688 року. На чолі війська стояв князь Василь Голіцин. В його підпорядкування перейшла і значна частина козацького війська. Князь не вирізнявся особливим талантом ведення війни, тому похід був невдалим і велика частина козацького війська було загублена.В цей час в Москві назрівали великі зміни. Виростав малий царевич Петро. Петро скинув з престолу свою сестру, а з нею і Голіцина, і сам став на чолі держави. Софію він заточив у монастир, а Голіцина відіслав до Сибіру, боярам порубав голови. Ходили чутки, що Петро розправиться і з Мазепою, але новий цар залишив гетьмана при його уряді. Але на Україні все ж таки почалися невеликі заворушення, відомо про лист, написаний запорожцями польському королеві з проханням заступництва перед свавіллям Москви. Хоча з того листа нічого не вийшло, але це показує, що в Україні на той час не було стовідсоткової покори царському уряду.Були і незадоволені Мазепою. До царя постійно сипалися доноси на гетьмана, що той збирається передати Україну Польщі. В 1689 році у Варшаві з`являється якийсь чернець, що передає королю листи, буцімто від самого гетьмана, де гетьман просить прийняти Україну назад до складу Польщі. В 1690 р. в Києві появилося “предметне письмо”, в якому говориться, що Мазепа хоче віддати Україну Польщі. Хоча листи 1689 року виявилися фальшивими і було доведено, що гетьманські регалії на них було підроблено, в 1691 р. думний дяк Українцев секретно поручає генеральному писареві Кочубею поглядати за Мазепою. Але в той час Мазепа вів себе дуже обережно і, принаймі, робив вигляд вірного служіння Москві. Ходили навіть чутки, що гетьман продався цареві і хоче зруйнувати Січ.На Запоріжжі знов стає дуже неспокійно. На Січ з усієї України починають сходитися люди, що розповідають про московське самодержавне свавілля. Зріло велике повстання, бракувало лише сильного лідера. І такий лідер знайшовся. Ним став військовий канцелярист Петро Іваненко. Він прийшов на Січ у 1692 р. і підняв запорожців проти Москви. Це повстання було дуже швидко і жорстоко придушене. Сам Іваненко втік до татар і опинився в Кизикирмені. І вже звітам писав листи запорожцям, в яких закликав до нових повситань, але тепер підкріпившись допомогою татар. Ці заклики робили шум не тільки на Запоріжжі але й по всій Україні. Люди почали масово втікати на Січ. Цим явищем сильно занепокоїлась козацька старшини. Відомі листи до Мазепи з проханням щось зробити із міським свавіллям. Саме запоріжжя також не було одностайним: одні підтримували заклики Іваненка, інші підтримували московський уряд (Москва щороку присилала на Запоріжжя гроші). Мазепа писав Кошовому, щоб той і надалі зберігав вірність Москві. Кошовий відповідав, що Запоріжжя на Москву не піде, але Хмельницький укладав мир з Москвою на рівних правах, тому вимагав в Мазепи, щоб той заступився за народ України і не допускав свавілля Москви на Українських землях.Тим часом Петрик уже підписав договір з Кримом, по якому княжество Київське і Чернігівське разом з Військом Запоріжським складуть самостійну державу. І Петрик пішов з ордою до Запоріжжя. Зустріч Іваненка з запорожцями відбулася в Кам`янім Затоні, фортеці неподалік Січі. Кошовий не погодився йти за Петриком, але дозволив йди всім охочим. Таких набралося близько 3 тисяч. Вони проголосили Петрика гетьманом. Петрик Іваненко першим ділом випускає універсал, звернений до всього народу, де писав, що хоче визволити Україну з-під Москви і наказував готуватися до зброєної боротьби. У відповідь Мазепа висилає на Іваненка 5 полків, а сам з іншими п`яти йде слідом, крім того він висилає гінця до Москви, аби та прислала ще і своє військо. Вислані вперед полковники повідомляли, що деякі міста перейшли на бік Петрика. У Москві схвилювалися положенням в Україні, бо вже не раз отримували звістки про прихильність народу до Петрика Іваненка. Похід Петрика міг перерости в загальнонародне повстання, але закінчилося все дуже несподівано. Татари ніколи не були добрими союзникам. І тепер також вони несподівано кинули все і Іваненко залишився