ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ АКУШЕРСТВА

МЕДИЧНА ДЕОНТОЛОГІЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ

СПІЛКУВАННЯ З ВАГІТНИМИ

Акушерство (від франц. ассоисhеr — народжувати) — галузь клінічної медицини, що розглядає фізіологічні та патологічні процеси, пов'язані з вагітністю, пологами та післяпологовим періодом, а також методи діагностики, лікування та профілактики ускладнень вагітності та пологів.

Акушерство - одна з найдавніших медичних дисциплін. У давні часи жінки народжували без допомоги або з допомогою однієї із старших жінок у родині. На подальших етапах розвитку суспільства з'явились люди, що почали займатись лікуванням хворих професійно. Акушерська допомога перебувала тоді виключно у руках жінок-акушерок (повитух). Медичні знання у них були примітивними, проте деонтологічні принципи - досить високими: варто лише згадати, що, за біблійними свідченнями, баби-сповитухи Шіфра і Пуа відмовилися виконати наказ царя Ірода вбивати усіх новонароджених хлопчиків (Кн. Вихід, 1).

Подальше вдосконалювання знарядь праці призвело до вдосконалювання людини й людського суспільства. Приручення диких тварин і перехід до пастухування привели до домінуючого положення в родині чоловіка - матріархат змінився патріархатом. При постій-ному спілкуванні із тваринами пастухові доводилося надавати їм хірургічну допомогу у ви-падках травми, лікувати рани, які приручені тварини отримували при нападі диких звірів. Пастухові доводилося надавати допомогу тваринам й у випадках важких пологів. Досвід, отриманий первісним пастухом по лікуванню тварин, із часом був перенесений ним і на людей. Це обставина й призвела до виникнення лікування в первісному суспільстві. До цього часу, видимо, належить й придбання перших знань по анатомії (при забої тварин).

М. Ю. Лахтін наводить наступну витримку із книги Р. Фелькіна (R. Felkin), опублікова-ної в Марбурзі в 1885 р., з описом операції кесаріва розтину, що спостерігалася мандрівни-ком у негритянській родині Центральної Африки (варто повторитися, що деякі племена й дотепер живуть за законами первіснообщинного ладу): «20-ти літня жінка, вперше наро-джуюча, зовсім гола, лежала на трохи нахиленій дошці, узголів'ї якої впиралося в стіну ха-тини. Під впливом бананового вина вона перебувала в напівсонному стані. До свого ложа вона була прив'язана трьома пов'язками. Оператор з ножем у руках стояв з лівої сторони, один з його помічників тримав ноги в колінах, інший фіксував нижню частину живота. Ви-мивши свої руки й нижню частину живота тієї, що оперується спочатку банановим вином, а потім водою, оператор, видавши голосний лемент, що підхопила юрба, що зібралася нав-коло хатини, провів по середній лінії живота розріз від лобкового зчленування майже до самого пупка. Цим розрізом він розсік як черевні стінки, так і саму матку; один асистент припік з великим мистецтвом розпеченим залізом місця, що кровоточать, інший розсунув краї рани, щоб дати хірургові можливість витягти з порожнини матки дитину. Видаливши через розріз тим часом плаценту, що відділилася й згортки, що утворилися, крові, опера-тор при сприянні своїх помічників підсунув хвору до краю операційного стола й повернув її на бік таким чином, щоб із черевної порожнини могла витекти вся рідина. Тільки після всього цього були з'єднані краї черевних покривів за допомогою семи тонких добре відпо-лірованих цвяшків. Останні були обмотані міцними нитками. На рану була накладена пас-та, що була приготовлена ретельним розжовуванням двох якихось корінців і випльовувань пульпи, що вийшла, у горщик; поверх пасти був накладений нагрітий банановий аркуш і все це укріплено за допомогою свого роду бандажа».

Відомими у час рабовласницького ладу пам'ятниками медичної літератури є різні єгипетські папіруси, у тому числі-"гінекологічний папірус" з Кахуна (XXX століття до н.е. ), китайські ієрогліфічні рукописи (XXVІІ століття до н.е.), вавилонські клинописні записи (XXІІ століття до н.е. )) індійська книга "Аюрведа" ("Знання життя") у декількох редакціях (ІX-ІІІ століття до н. е.).

На тлі загального розвитку людського суспільства у зв'язку з розвитком наук й, зокрема , загальної медицини одержує подальший розвиток й акушерство. Уперше виникають питання про причину важких пологів і з'являються раціональні прийоми для пологів. У різних народів древнього світу пізнання в акушерстві були різні, звідси різні й характер допомоги. Так, у єгиптян, євреїв і китайців акушерська допомога перебувала цілком у руках жінок (повитух). Із древніх часів у китайців надовго зберігалася традиція проводити пологи в сидячому положенні. У древніх єгиптян існував особливий стан жінок, що робили посібник породіллям. Які були їхні знання, можна судити по тому, як вони діагностували вагітність. Щоб довідатися, чи вагітна жінка, їй давали напій, приготовлений з особливої трави (буду-ду-ка), і молока жінки, що народила хлопчика. Якщо цей напій викликав блювання, значить жінка вагітна, у протилежному випадку вагітність була відсутня.

Досить своєрідним методом визначалася й стать майбутньої дитини. Для цього брали зерна ячменя й пшениці, змочували їх сечею вагітної жінки й стежили за проростанням насінь. Якщо першої проростала пшениця, то пророкували, що буде дівчинка, якщо ячмінь - хлопчик. Якщо народжена дитина була дуже криклива (причини не дошукувалися), то для заспокоєння йому давали суміш із насінь маку й мишачого калу.

Єгипетським лікарям були відомі деякі жіночі хвороби: неправильні менструації, опущення стінок піхви, випадання матки. Яке лікування застосовували єгипетські лікарі при цих хворобах, невідомо.

У Китаї при наданні допомоги породіллі повитухи часто користувалися амулетами, особливими маніпуляціями й ін., але деякі повитухи застосовували і якісь акушерські інструменти, точні відомості про які до нас не дійшли.

Акушерські пізнання в древніх євреїв мало чим відрізнялися від пізнань єгиптян і китайців. Відомо, що для визначення вагітності вони змушували жінку ходити по м'якому ґрунту: якщо залишався глибокий слід, значить вагітність існувала. Також у них були деякі уявлення про післяпологові виділення з матки: вони розрізняли білі й червоні лохії (виділення), а нормальний і патологічний плин післяпологового періоду визначали по днях виділення лохій і по їх виду.

У древній Індії особливого стану повитух не було, допомога породіллі робила кожна досвідчена в цій справі жінка; у важких випадках пологів акушерка зверталася по допомогу до лікаря-чоловіка. У силу цього або по яких інших причинах, але акушерські пізнання в лікарів Індії були значно більшими, ніж у єгиптян, китайців й євреїв. Судячи з літературних джерел, що дійшли до нас, лікарі Індії перші в історії поклали початок вивченню акушерства й перші запропонували раціональні прийоми допомоги при пологах. Так, Сушрута вперше згадує про неправильні положення плода, при яких він рекомендує робити поворот на ніжку й на голівку. Він же вперше пропонує робити витяг плода, а в необхідних випадках і плодоруйнівну операцію.

Грецькі лікарі практикували по всіх спеціальностях. Акушерська допомога ними надавалася тільки у випадках важких пологів. Їм були відомі деякі хірургічні методи пологів, зокрема , вони знали про кесарів розтин, що на живих в той час не робилося. Про цю операцію на мертвій жінці з метою витягу живої дитини оповідає й давньогрецький міф про народження самого бога медицини Асклепія, що був витягнутий із трупа матері батьком своїм Аполлоном.

Наданням допомоги в пологах у Древній Греції займалися винятково жінки, яких греки називали "перерезывателями пуповини" ("omphalotomoі"). Якщо пологи бували важкі й акушерка (повитуха) бачила, що самостійно допомоги надати не може, вона зверталася як це було й в Індії до чоловіка. Діяльність грецьких акушерок була досить різноманітною: вони не тільки надавали допомогу при пологах й у післяпологовому періоді, але займалися й перериванням вагітності. У Древній Греції переривання вагітності в ранніх строках не переслідувалося. Цю операцію допускав знаменитий давньогрецький філософ і натураліст Аристотель, вважаючи, що в ранній період розвитку вагітності плід не має ще свідомості. Якими засобами робився аборт - невідомо. Якщо з якихось причин пологи повинні були бути негласними, акушерки проводили пологи в себе па будинку (природно це коштувало дуже дорого). Як довго після пологів залишалася породілля в акушерки, теж невідомо. У пологах вдома в акушерки можна бачити прообраз майбутнього пологового притулку. Акушерки того часу мали вже значні знання. Так, для визначення вагітності вони ґрунтувалися на ряді об'єктивних ознак: відсутність місячних, відсутність апетиту, слинотеча, нудота, блювання, поява жовтих плям на обличчі. Поряд із цим вони прибігали й до таких безглуздих засобів: перед очами жінки розтирали червоний камінь, якщо пил попадав в очі, жінка вважалася вагітної, у противному випадку - вагітність заперечувалася. Стать плода намагалися визначити по нахиленню сосків вагітної; нахилення їх униз вказувало на вагітність дівчинкою, підйом догори - хлопчиком. Практичні прийоми акушерок не завжди були раціональними. Про це можна судити хоча б по такому прийомі, застосовуваному акушерками у випадках затримки посліду: народженої дитини не відокремлювали від матері, жінку саджали на крісло з отвором у сидінні, під отвором клали міхур, наповнений водою, на міхур - дитину, після чого міхур проколювався, вода повільно випливала, міхур спадався, а разом з ним опускався й плід, натягаючи пуповину.

У римлян поряд з окремими видатними дослідниками (Гален, Соран, Архіген й ін.) про довжували існувати й релігійні культи з поклонінням з, запозиченим у стародавніх греків. Так, грецький бог-врачівник Асклепій переноситься в Рим під ім'ям Ескулапа - бога медицини; з'являється богиня лихоманки, богиня менструації Флюонія, богиня матки - Утерина й богині дітородіння - Діана, Кибела, Юнона й Міна.

Більш того, спеціалізація "Божественної" акушерської допомоги. у римлян досягла особливого розвитку. Так, кожне положення плода в матці мало свою богиню: народженням плода вперед голівкою відала Проза, а родами при ножному й сідничному передлежаннях, а також при поперечних положеннях - Постверта. Діти, що народилися вперед ніжками, одержували ім'я Агріппи. У всіх випадках пологів акушерка повинна була робити різні приношення відповідній богині.

З лікарів Древнього Рима в історії медицини збереглися особливо відомі імена: римлянин Цельс і греки Филумен, Соран і Гален. Наданням допомоги в пологах у Римі, як й у Греції, займалися переважно жінки - акушерки (повитухи). Лікар запрошувався тільки у випадках патологічних пологів, коли акушерка бачила, що сама вона впоратися не може. Серед акушерок минулого й видатні, що залишили в історії слід про свою діяльність. До таким ставилося Аспазія (ІІ століття н.е. ). Свої теоретичні й практичні пізнання вона виклала в книзі, що дійшла до нашого часу. У ній Аспазія освітила ряд питань, зокрема про гігієну вагітності, про догляд за хворою при природному й штучному викидні, про виправлення зміщеної матки, про розширення вен зовнішніх статевих органів. Викладено показання й методи обстеження матки шляхом пальпації й уперше шляхом застосування піхвового дзеркала. У книзі є відомості про кондиломи, а також про грижі. Аспазія володіла хірургічним методами лікування деяких жіночих хвороб. Вона оперативно видаляла гіпертрофовані малі губи й клітор, видаляла поліпи цервікального каналу матки й ін.

В середні віки медицина, зокрема гінекологія та акушерство досить слабко розвивалися, як і вся медична наука й природознавство в Європі, тому що наука була під сильним впливом церкви й середньовічної релігії.

Гіппократівська медицина й досягнення олександрійської школи були забуті. Нові філософські школи не вдосконалювали науку, а вели марну, запеклу боротьбу проти всякої прогресивної думки й наукового експерименту.

Релігія насаджувала зовсім фантастичні ідеї начебто догмата "про непорочне зачаття", церковні фанатики в середні століття вселяли думка про те, що діти можуть народжуватися від диявола й т.д. Усякі критичні висловлення із приводу подібних диких поглядів з боку вчених і лікарів викликали їхнє переслідування, вигнання з рідної країни й катування інквізиції. Цілком зрозуміло, що подібне положення гибельно позначалося на розвитку акушерської науки й гінекології.

І все-таки медицина продовжувала розвиватися. Так, у Візантії в ІX столітті вперше була заснована вища школа, у якій вивчалися наукові дисципліни й медицина. Історія зберегла нам імена візантійських лікарів Орибазія, Павла (з Егіни) і ін., які продовжували розвивати спадщину своїх попередників.

У середні століття стали часто практикуватися плодоруйнівні операції й мабуть не завжди були обґрунтовані. Тому подібна практика акушерів викликала дорікання з боку духівництва, що заперечувало проти численних випадків умертвіння дітей для порятунку життя матері (на жаль, ці хірургічні операції досить часто привели до загибелі й плода й матері).

Центрами вищого утворення, у тому числі й медичного, були університети, що почали виникати з XІ століття. Перші вищі школи типу університету в Європі представляли корпорації що вчать й учнів аналогічні ремісничим цехам, характерним для середньовіччя. Учнів в університетах було дуже небагато. Основою всіх наук було богослов'я. Пануючою формою ідеології в той час була релігія, що пронизувала все викладання, що виходило з того положення що всі можливі знання вже преподані в "священному писанню".

В Україні першими лікарями були ворожбити і знахарі-відуни, обавники, потворники і кудесники, у яких лікування йшло поруч із закляттями та замовляннями. Лікарське знання стало «книжним», коли Україна увійшла в тісні зв'язки з Візантією. З'явилися вчені лічителі, або лічці. Перша лікарня була заснована за княгині Ольги при Києво-Печерському монастирі. З Никоновського літопису відомо, що князі, діячі церкви стали фундаторами багатьох закладів, де міг отримувати медичну допомогу простий люд, зокрема Єфрем, єпископ Переяславський (XI ст.) « .зданія многа воздвиг і будови банні і врачеве і больници всім приходящим безмездне врачування іже не бисть допреже на Русі». Лічці-монахи, найбільш відомі серед яких Агапіт, Алімпій і Дем'яи Пресвітер, володіли «мудрістю книжною», знали властивості лікувальних рослин і безкоштовно лікували кожного, хто звертався за допомогою до монастиря.

З тих же часів відомі і жінки-лічці: Февронія-цілителька і дочка князя Мстислава Володимировича Євпраксія-Добродея (1108-1172), яка стала візантійською імператрицею під іменем Зоя. Перу Євпраксії (Зої) належить перша на Русі медична книга, написана грецькою мовою «Алімма», в якій викладено і систематизовано медичні знання тієї пори, зокрема з акушерства та гінекології.

Перший український доктор медицини та філософії Георгій Дрогобич (1450-1494), «Георгій з Русі», як його називали, був ректором Болонського і професором Краківського університетів, учителем Коперника. Він був відомий усій Європі своєю просвітницькою діяльністю, а також як видатний філософ та лікар.

У ХVI-ХVII ст. в Україні з'являються шпиталі та притулки для хворих і немічних, що створювалися міщанськими братствами. Рани січовиків-запорожців гоїли у «козацькому шпиталі» Трахтемирівського монастиря. Братські притулки, шпиталі та школи утримувала разом з міщанами українська шляхта. Давні грамоти зберегли для нас імена жертводавців — високоосвічених українських жінок: Анастасії Гольнаської, що покрила видатки на переклад українською мовою та друкування Пересопницького Євангелія; сестер Олени і Софії Чарторийських, що заснували при Пересопницькому монастирі шпиталь для недужих вбогих та школу для селянських дітей; Гальшки Гулевичівни Лозки, що створила при Київському Богоявленському монастирі братську школу (1615) та шпиталь; Ганни Гойської, яка обдарувала землями Почаївську Лавру; Раїни Могилянки, княгині Вишнівецької, що стала фундаторкою Прилуцького, Ладинського, Лубенсько-Мчарського монастирів, які були на ті часи осередками національної культури, освіти та медицини.

Визвольна війна українського народу, неминучі на війні поранення та спустошливі епідемії покликали до життя нові медичні структури: аптеки, карантини, шпиталі. У X VIII ст. у

Єлисаветграді (нині Кіровоград) відкрито першу в Україні медичну школу.

Одна з перших вищих шкіл Східної Європи - Києво-Мо-гилянська Академія, її ректор Феофан Прокопович, більш знаний як філософ та богослов, написав дисертацію з «фізіології» про причину нетлінності тіл печерських святих.

Проте здобути вищу медичну освіту у ті часи можна було лише за кордоном. І тому син полтавського священика Нестор Максимович Максимович-Амбодик (1744-1812) їде 1770 року до Страсбурзького університету і навчається там коштом «голіцинсь-кої» стипендії. Фундаторка цієї стипендії, княгиня Катерина-Смарагда Голіцина (1720-1761) за життя страждала на «делікатну жіночу неміч» і побажала позбавити інших жінок від таких страждань. Вона залишила великий спадок, на відсотки від якого здобули освіту в Страсбурзі, «славному своїм акушерством», Нестор Максимович, основоположник наукового акушерства і автор першого підручника російською мовою «Мистецтво спо-вивання», Олександр Шумлянський (1748-1795), що захистив у Страсбурзькому університеті дисертацію, присвячену тонкій будові нирки (капсула Шумлянського-Боумена), а далі працював «градським акушером» у Москві і помер у бідності, хоч заслуги його вже визнала вся Європа, а Париж вшанував титулом «члена-кореспондента», відомі лікарі та науковці І. Руцький, М. Тереховський, С. Леонтович. У Лейдені (1780) захистив дисертацію на акушерську тему «Про переваги симфізеотомії перед кесаревим розтином» майбутній славетний епідеміолог, уродженець села Янівка Чернігівської губернії Данило Самойлович.

На початку XIX століття відкриваються державні лікарні у Полтаві, Кременчуці

та інших губернських та повітових містах. У них поряд з лікарями працювали фельд-

шери, до допоміжної роботи залучали жінок, які не мали спеціальної освіти. У 1803 році

у Києві відкрито перші пологові ліжка, які обслуговувала освічена акушерка.

У 1805 році відкрився університет у Харкові. Акушерська клініка на 4 ліжка бу-

ла там створена у 1829 році. Лише 1862 року, коли кафедру акушерства та гінекології

посів Іван Павлович Лазаревич, клініка була розширена до 25 ліжок. Блискучий хі-

рург І.П. Лазаревич зробив першу в Росії оваріотомію. На Лондонській виставці 1873 р.

за створення «Атласу гінекологічних та акушерських інструментів» і прямих акуше-

рських щипців, які стали відомі в Європі як «російські щипці», професор Лазаревич був

нагороджений золотою медаллю.

У 1842 році при Кирилівських богадільнях у Києві створено першу фельдшерську

школу.

Важливою віхою у розвитку сестринської справи стала Кримська війна (1853-1856).

Ідея залучення сестер милосердя до допомоги пораненим належить видатному вченому

М.І. Пирогову і ним же була реалізована. Роль жінок у догляді за хворими одержала незапе-

речне визнання. Після війни почалась професійна підготовка медичних сестер для догляду

за хворими в шпиталях і в мирний час. У 1870 році у Києві відкрито військово-фельдшерсь-

ку школу, а в 1877 році — курси медичних сестер.

Становлення сестринської справи в Західній Україні проходило дещо по-іншому внаслі-

док особливостей соціально-економічного розвитку Австро-Угорської імперії та впливу

Західної Європи.

У 1773 році відкрився Львівський акушерський колегіум, де навчались особи обох ста-

тей віком від 21 до 30 років. Навчання тривало 1-3 роки. Крім того, при колегіумі існували кур-

си прискореної підготовки акушерок. Навчання в колегіумі було безкоштовним, слухачі перебували на повному утриманні землевласників. Відкриття колегіуму вважається датою започаткування середньої медичної освіти в західноукраїнських землях.

Одним із найстаріших закладів освіти в Європі був медичний факультет Львівського університету, відкритий у 1661 році. Кафедра акушерства і гінекології почала функціонувати у 1898 році. Першим її завідувачем був професор Адам Марс. Була розгорнута акушерсько-гінекологічна клініка на 118 ліжок. Науковці кафедри займались вивченням проблем злоякісних пухлин та безплідності. Потім кафедру очолювали професори А. Соловій та К. Божинський. На початкових стадіях становлення медичного факультету до Львова приїхали науковці з Кракова, Відня та інших міст. З часом Львів став джерелом кадрів викладачів для новоорганізованих ме-дичних факультетів у Варшаві, Вільнюсі і Познані.

У 1870 році на території Західної України організація медичної допомоги населенню почала здійснюватись крайовою радою здоров'я. У цей період у Львові відкриваються акушерські курси, засновницею яких була поміщиця Яблонська. На курси зарахову-вали неписьменних сільських жінок. Навчання тривало 3 місяці.

У 1895 році при загальній лікарні у Львові була створена школа медичних сестер. Вона фінансувалась Крайовим відділом здоров'я та Товариством Червоного Хреста. До цього в клініках одного з найстаріших університетів Європи — Львівського — медичними сестрами працювали черниці, рівень медичної підготовки яких був недостатнім. Іноді вони не мали елементарних навичок догляду за хворими.

Серед незаслужено забутих імен — доктор Щасний Сельський. Після закінчення Віденського університету в 1882 році він спеціалізувався у кращих гінекологічних клініках Відня, а потім очолив відділ жіночих недуг у Львівській міській лікарні. Працюючи заступником голови математично-природничо-лікарської секції Наукового товариства ім. Т.Г. Шевченка у Львові, яка була створена в 1893 році, і прирівнювалася до статусу Національної академії наук, він започаткував вихід у світ україномовної гінекологічної літератури, завдяки чому українська національна наука піднялася до рівня цивілізованих європейських країн. Його робота «До механіки нормальних і патологічних змін положення материці» була першою працею, опублікованою українською мовою у спеціалізованому науковому збірнику. Він написав 11 статей, кожна з яких була вагомою і актуальною.

У цей період більша частина України входила до складу Російської імперії, тому розвиток медицини в Україні був тісно пов'язаний із розвитком медицини в Росії.

У Києві при університеті св. Володимира, створеному в 1834 році, медичний факультет відкрили в 1841 році. Кафедра акушерства та гінекології була створена в 1843 році. Основоположником кафедри був професор І.П. Кримаренков, якого змінив знаменитий акушер О.П. Матвєєв (1816-1882). Саме О.П. Матвєєв запропонував метод профілактики гонобленореї шляхом закапування очей новонароджених 2 % розчином азотнокислого срібла. При клініці він організував школу для акушерок і написав для них спеціальний посібник, який витримав три видання. З 1847 по 1883 роки було підготовлено 1280 акушерок.

Велику роль у розвитку акушерства відіграли провідні науковці України. Кафедру акушерства і гінекології Київського державного медичного інституту тривалий час очолював всесвітньо відомий учений, член-кореспондент АМН України, професор М.С. Бакшеєв (1911-1974). Головним напрямом його наукової діяльності були фізіологія і патологія скоротливої діяльності матки, гестози, гіпоксія плода й асфіксія новонароджених, онкогінекологія, маткові кровотечі. За книгу «Маткові кровотечі» М.С. Бакшеєв удостоєний Державної премії ім. В.Ф. Снєгірьова. З 1959 року і до кінця своїх днів він був головним акушером-гінекологом України.

У Київському медичному інституті, а потім в Інституті педіатрії, акушерства та гінекології АМН України заступником директора з наукової роботи працював член-кореспондент АМН України, професор ОТ. Михайленко (1933-1995). Це був надзвичайно обдарований науковець із широким колом інтересів, відомий учений-клініцист, безмежно доброзичлива, чуйна людина, яка щедро дарувала свій талант, знання, величезний досвід молодим науковцям. Він займався вивченням фізіології та патології скоротливої функції матки під час пологів, патогенезу маткових кровотеч у послідовому та ранньому післяпологовому періодах, перинатальної патології плода при різній акушерській патології. Написав і видав багато корисних для акушерів-гінекологів підручників і монографій. Омелян Трохимович створив школу, з якої вийшли видатні науковці, що посідають ряд керівних посад у практичній охороні здоров'я, а також працюють на науково-педагогічній ниві.

Вагомий внесок у розвиток акушерсько-гінекологічної науки зробила член-кореспондент АМН України, професор Г.К. Степанківська. Вона видала ряд монографій, підручників, за якими навчаються студенти і лікарі, опублікувала багато статей у журналах, багато років була головою Республіканського наукового товари-ства акушерів-гінекологів України. І сьогодні професор Галина Костянтинівна Степанківська працює в Українському національному медичному університеті.

В Інституті педіатрії, акушерства та гінекології АМН України працює відомий науковець, академік УАН НП, професор Я.П. Сольський, автор численних підручників і монографій. Тривалий період він був головним акушером-гінекологом України і зробив значний внесок у розвиток охорони здоров'я матері та дитини.

В Одеському медичному університеті кафедру акушерства і гінекології очолює талановитий учений, ректор університету, академік АМН України, лауреат Державної премії, президент Всеукраїнської асоціації лікарів-ендоскопістів, доктор медичних наук, професор В.М. Запорожан. Він є почесним доктором кількох за-рубіжних університетів, автором багатьох монографій з актуальних питань акушерства та гінекології, підручників.

У зв'язку із запровадженням в Україні неперервної вищої освіти чотирьох рівнів з'явилися навчальні заклади нового типу — коледжі, почали відкриватися факультети сестринської справи в медичних університетах та академіях. Змінилася назва спеціальності «Медична сестра» на «Сестринська справа». Іншим став підхід до суті фаху. Створено нові сестринські стандарти, теорії та моделі. В основу сучасної моделі сестринської справи покладено сестринський процес.

Сестринський процес - це метод науково обґрунтованих і здійснюваних на практиці медичною сестрою своїх обов'язків з надання допомоги пацієнтам (Н.В. Пасєчко). З 1996 р. в нашій Державі діє Національна програма розвитку медсестринства України, яка знаходить свою реалізацію в системі медсестринської освіти і практичній охороні здоров'я. В 1997 р. створена Асоціація медичних сестер України. На ниві розвитку і становлення сестринської справи, створення наукових засад вітчизняного медсестринства плідно працюють Т.І. Чернишенко, В.І. Пирогова, Н.В. Пасєчко.

Зараз лікарів в Україні готують у 16-ти вищих навчальних закладах — академіях, університетах. Середніх медичних працівників навчають у коледжах, медичних училищах та вищих навчальних закладах. Практичну родопоміч здійснює близько 12 тисяч акушерів-гінекологів та 40 тисяч медичних працівників середньої ланки.

МЕДИЧНА ДЕОНТОЛОГІЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ СПІЛКУВАННЯ З ВАГІТНИМИ

Основою діяльності медсестри є спілкування з хворими. Вона повинна виробити навички професійного цілеспрямованого спілкування, яке є основою її стосунків з пацієнтками. Акушерство - галузь медицини, в якій вміння спілкуватися з вагітними, роділлями та породіллями надзвичайно важливе. Іноді тема розмови торкається дуже особистих, інтимних речей (безпліддя, небажана вагітність, захворювання, що передаються статевим шляхом, аномалії розвитку статевих органів і їх вплив на вагітність, розлади менструального циклу тощо), тому жінка може з неохотою давати інформацію людині, яка не викликає у неї довіри. Отож, збирати анамнез, обстежувати, проводити маніпуляції та санітарно-освітню роботу з пацієнтками акушерської клініки буває непросто. Це вимагає від медичної сестри високого професіоналізму, вміння викликати до себе довіру, знання психології хворих. Вона повинна вміти швидко і правильно оцінити особливості психіки пацієнтки і вибрати правильний тон спілкування.

При розмові з вагітною важливі такі моменти:

• медична сестра повинна підтримувати контакт із вагітною очима, але не дивитися пильно їй в очі;

• вираз обличчя медсестри повинен виявляти інтерес до того, що говорить пацієнтка, можна трохи нахилитися вперед і періодично похитувати головою на знак згоди;

віддаль між медичною сестрою і пацієнткою при розмові не повинна перевищувати 1 м і не бути меншою як 45 см. Чим інтимніших сторін життя торкається опитування, тим ближче потрібно схилитися до хворої і тихіше розмовляти, тоді створюється атмосфера інтимності і відвертості, але слід пам'ятати, що вторгнення в інтимну зону (до 45 см) люди розцінюють по-різному. Лише особам, з якими встановлено тісний емоційний контакт, можна наближатися до людини в інтимну та надінтимну зону (до 15 см). При відсутності такого контакту і довіри у деяких пацієнтів може виникнути страх та агресивність;

• дуже важливе вміння слухати пацієнтку. Необхідно подумки тримати зворотний зв'язок, оцінюючи інформацію, промовлену вголос, і слухати «між рядками», вловлюючи прихова-ний зміст. Час від часу слід критично оцінювати попередню частину розмови;

• медсестра повинна сконцентрувати всю свою увагу на іншій людині. Всі чинники, які відволікають її від проблем пацієнтки, необхідно на час розмови з хворою усунути. На її обличчі не може бути виразу стурбованості своїми власними негараздами, оскільки хвора може оцінити це як загрозу для себе;

• під час опитування пацієнтки неприпустимо займатися сторонніми справами, пе-рекладати папери на столі, заповнювати документацію, що не стосується цієї хворої тощо. Можна і потрібно занотовувати скарги пацієнтки та її проблеми, заповнювати її історію хвороби, лист контролю показників функцій її організму. Це хворі спри-ймають як вияв уваги і важливості інформації, яку вони дають медичній сестрі;

• виявляйте до хворої щиру зацікавленість, повагу і турботу, співпереживайте, намагай-тесь зрозуміти її проблеми;

• не поспішайте з висновками та інтерпретаціями. Своїми сумнівами поділіться з лікарем, що лі-кує хвору лише він може дати остаточну оцінку її стану та вказати напрямок сестринського догляду;

Для ефективного вербального спілкування медична сестра повинна використову-вати такі прийоми:

• усміхайтеся пацієнтам;

• звертайтеся на «Ви», на ім'я або на ім'я та по батькові залежно від віку;

• тон звертання повинен бути дружнім;

• розмовляйте доступною для пацієнтки мовою;

• не зловживайте медичними термінами;

• виберіть темп мови, доступний для пацієнтки;

• правильно виберіть час для спілкування;

• слідкуйте за інтонацією голосу, вона повинна відповідати тому, що ви хочете сказати;

• правильно виберіть тембр голосу та силу звуку залежно від теми розмови;

• інструкції для пацієнтки повинні бути чіткими та зрозумілими;

• не використовуйте натяки;

• не обіцяйте неможливого;

• якщо відчуваєте, що хвора вас не зрозуміла, повторіть сказане та уточніть, чи є запитання;

• на закінчення розмови переконайтеся, що у хворої не залишилось невирішених проблем на даний момент.

Під час спілкування з пацієнтами медична сестра зустрічається з людьми, що мають різні типи психіки, тому поведінкові реакції можуть бути різними. Хвороба - завжди екстремальний стан для людини, медсестра повинна це враховувати і бути готовою до того, що не всі пацієнти однаково реагують на ситуацію. Можливі варіанти:

1. Впевнений індивід. Не лякається проблем, зустрічає їх віч-на-віч, здатна до адекватної оці-нки ситуації, до боротьби з хворобою.

2. Пасивний індивід. Намагається втекти від вирішення проблеми, дозволяє іншим вирішу-вати за себе, невпевнена в собі.

3. Агресивний індивід. Розглядає власні права як вищі стосовно прав оточуючих, робить вибір за себе і за інших, намагається досягти мети, часто за рахунок інших. Поведінка ворожа, нападає на інших, проте за цим інколи ховається невпевненість у собі, страх зустрітися з проб-лемою і розв'язати її.

Медична сестра повинна знайти підхід до кожної пацієнтки індивідуально, залежно від її реакції. При зустрічі із невпевненою в собі пацієнткою вся поведінка медсестри повинна бути спрямована на соціальну підтримку - вербальну та невербальну. Вербальна підтримка полягає у заохоченні всіх починань пацієнтки, спрямованих на боротьбу з хворобою. За кожне зусилля, за кожен крок до видужання хвору потрібно похвалити. Якщо йдеться про роділлю, найважливішим завданням медичної сестри є зняття психо-емоційного напруження, страху перед пологами. Невербальна підтримка — дотик, посмішка, кивок голови.

Не варто вважати, що впевнений у собі пацієнт спроможний сам дати раду із своїми проблемами. Людина, яка не скаржиться і не вимагає до себе особливої уваги, також потребує підтримки медичного персоналу, заохочення та добрих слів.

Найважче працювати з агресивними пацієнтами. При контакті з такими хворими медсестра повинна пам'ятати, що не слід сприймати агресивність пацієнтки як особисту образу. При виконанні професійних обов'язків навіть неприємні нам особисто люди повинні бути в першу чергу пацієнтами, тобто людьми, які страждають, і через те можуть бути нестриманими, говорити і чинити неприйнятні для інших речі. Якщо хвора вас образила, поводилася агресивно, слід заспокоїтися, глибоко вдихнути, порахувати до десяти. Якщо медсестра відчуває, що може не стриматися і сказати щось неприємне у відповідь, краще вийти з кімнати, випити води, розповісти про інцидент колезі, лікареві, з яким ви працюєте. За будь-яких обставин необхідно подолати в собі почуття особистої неприязні до пацієнтки, знайти сили спокійно, стримано поговорити з хворою, запевнити її в тому, що медсестра все одно виконуватиме свої професійні обов'язки щодо неї так само ретельно, як і раніше.

Робота середнього медпрацівника на різних ділянках висуває відповідні вимоги до його кваліфікації і разом з тим має певні особливості щодо деонтологічних вимог.

Особливості деонтології при роботі в жіночій консультації

Медична сестра жіночої консультації працює з вагітною жінкоюз ранніх термінів вагітності до пологів, а також у пізньому післяпологовому періоді. Іноді жінка хоче перервати вагітність, звертається за направленням на штучний аборт. У такому випадку лікар разом з медсестрою повинні вжити усіх засобів, щоб переконати жінку у необхідності зберегти вагітність, пояснити згубний вплив аборту на організм та репродуктивну функцію. Якщо жінка вирішила виношувати вагітність, її слід поставити на облік та пояснити важливість регулярного відвідування консультації, вчасного обстеження.

Часто жінок турбує страх перед можливими ускладненнями вагітності та пологів. Використовуючи величезну психотерапевтичну силу слова, медичні працівники повинні керувати емоційним станом вагітної, усуваючи нервове напруження та негативні емоції.

Особливо відповідальним є проведення психопрофілактичної підготовки вагітних до пологів. Завдання такої підготовки — зняти психічну напругу і страх перед пологами, сформувати у корі головного мозку позитивну домінанту пологів, переконати жінку у сприятливому закінченні пологів для матері і малюка. Такі заняття мають бути не просто інформацією про перебіг пологів та поведінку роділлі під час першого, другого та третього періодів, але й нести лікувальне психотерапевтичне навантаження, тому медичний працівник, котрий проводить їх, повинен не лише бездоганно володіти матеріалом, але й бути доброзичливою, чуйною людиною.

Особливості деонтології в акушерському стаціонарі

Організація роботи акушерського стаціонару з роділлями, вагітними та їхніми родичами багато в чому залежить від персоналу, що працює в приймальному відділенні. Важливим завданням є привітне, уважне ставлення до роділлі. З першої хвилини перебування в пологовому стаціонарі жінка повинна відчувати, що вона знаходиться під постійним контролем, тому найменші відхилення від фізіологічного перебігу пологів будуть негайно виявлені і усунені. Усвідомлення цього знімає зайву емоційну напругу.

Під час пологів роділля повинна бути оточена постійною увагою лікаря та акушерки, медичної сестри, анестезистки. Персоналу пологового будинку слід стежити за кожним своїм словом, бо інколи обговорення результатів обстеження в присутності роділлі може бути сприйняте жінкою, яка не знає акушерської термінології, неадекватно, може викликати страх та негативні емоції. За жодних умов роділля не повинна втрачати контролю над собою, бо це ускладнює роботу персоналу і може спричинити ускладнення під час пологів, якщо жінка не виконує розпоряджень аку-шерки, неправильно тужиться тощо.

У післяпологовому періоді медична сестра повинна забезпечити психологічний комфорт матерям і немовлятам, допомагати породіллям у вигодовуванні малят та зціджуванні молока, пам'ятаючи, що процес лактогенезу регулюється корою головного мозку, і негативні емоції, сльози можуть загальмувати вироблення молока.

Матерів, які втратили дітей у пологах, слід помістити в окрему палату, щоб не посилювати їхніх важких переживань спогляданням породіль, що годують немовлят.

Особливості деонтології у відділенні патології вагітних

Приміщення цього відділення має знаходитися подалі від пологових відділів і палат новонароджених, щоб вагітних не турбували зайві звуки. Слід забезпечити хворим повноцінний відпочинок вдень і вночі.

Особливої уваги потребують жінки, котрих готують до планового кесарського розтину. З ними слід щоденно працювати, щоб переконати у необхідності операції, усунути страх за себе і за майбутню дитину. Варто наводити приклади інших жінок, які перебували разом з вагітною у відділенні патології і народили здорових дітей.

Високий рівень фахових знань та умінь, точність у виконанні призначень, тактовність, людяність, уважність, самовладання, чуйність — ці якості конче необхідні медичній сестрі.

Останніми роками роль середнього медичного персоналу значно зросла. Медичні працівники середньої ланки почали працювати із складною технікою, виконувати відповідальні маніпуляції, що вимагає високої кваліфікації та постійного вдосконалення ними своїх знань. Проте надзвичайно важливим залишається спілкування із вагітними. Жоден комп'ютер не може замінити людського слова, щирого співчуття та вчасної допомоги. Особливістю роботи в акушерстві з деонтологічної точки зору є необхідність врахування своєрідності жіночої психіки, зокрема, психіки вагітної жінки. Акушерка, медична сестра своїми діями, поведінкою та словом повинна створювати у вагітної оптимістичний настрій, впевненість у швидкому одужанні чи сприятливому закінченні пологів, якщо йдеться про роділлю.

Не слід інформувати хворих про результати аналізів, висновки лікарських консиліумів, висловлювати свої прогнози щодо термінів лікування, розповідати про об'єм оперативних втручань. Таке право має тільки лікар. Якщо у медсестри виникли сумніви у правильності лікарських призначень щодо дози або способу введення препарату, вона повинна негайно звернутися до лікаря, в жодному разі не обговорюючи це з хворими або іншими особами.

Слід враховувати, що за особливостями свого фаху медичні працівники акушерських стаціонарів часто мають справу з фактами, що стосуються інтимного життя пацієнток, тому необхідна велика обережність у спілкуванні з ними та їхніми родичами, бо роз-голошення лікарської таємниці може мати дуже серйозні наслідки.

Високі морально-етичні принципи, чітке дотримання деонтологічних норм лікарями та середнім медичним персоналом мають величезне значення для ефективного лікування жінок.